Дизайн інтер’єру вілли в Дубаї: будинок, у якому хочеться жити

 
 

Сьогодні хочу поговорити про дизайн інтер’єру вілл у Дубаї. Ми багато років працюємо над проєктами в цьому місті, і для мене це давно цілком конкретна робота з будинками, плануваннями, матеріалами та людьми, які мають зовсім різні уявлення про красиве життя.

Мені не дуже близька думка, що адреса автоматично визначає стиль інтер’єру. Якщо будинок розташований у Дубаї, це ще не означає, що в кожній кімнаті мають з’явитися блискучий камінь, складна стеля й меблі, які щосили демонструють свою вартість. Людина може хотіти зовсім іншого: повернутися додому, зачинити двері й опинитися серед спокійних матеріалів, у тіні, поряд із садом.

Особисто мені такий варіант значно цікавіший.

Водночас я не вважаю, що всім потрібно негайно полюбити бетон і відмовитися від усього іншого. Добрий інтер’єр починається зі збігу поглядів власника й архітектора. Якщо вам подобається стримана, подекуди бруталістична архітектура, є сенс послідовно розвивати саме її. Робити будинок схожим одночасно на десять зовсім різних референсів — доволі складний спосіб витратити багато грошей і так і не зрозуміти, якого результату хотілося.

Що я вважаю розкішшю у великому будинку

Велика площа цікава мені передусім можливістю вільно працювати з простором. Можна надати кімнаті потрібних пропорцій, залишити довгий вид, зробити зручну приватну частину, не втискати кожен предмет між двома іншими. Це справді цінна свобода.

А потім іноді виникає бажання заповнити все до останнього метра. Тут іще один диван, там столик, на стіну обов’язково щось повісити, інакше вона порожня. Поступово головна перевага великого будинку зникає. Речей стало більше, а відчуття простору чомусь поменшало.

Я цілком спокійно ставлюся до великої незаповненої поверхні. Якщо вона правильно розташована, отримує цікаве світло й підтримує загальну композицію, їй не потрібне термінове виправдання. Іноді саме кілька вільних метрів дозволяють відчути масштаб будинку. Це теж частина інтер’єрного рішення, за яку не потрібно вибачатися.

Інша річ, що порожнеча має бути осмисленою. Величезна кімната з маленьким диваном посередині ще не стає доброю лише тому, що в ній мало меблів. Потрібно розуміти, де людина сидить, що бачить, як повз неї проходить хтось інший і чому між предметами залишено саме такі відстані. У свободи теж є композиція.

У родини може бути власна логіка

Починаючи проєкт інтер’єру вілли в Дубаї, я хочу спочатку зрозуміти, як житимуть у цьому будинку. Чи буде тут постійно кілька поколінь? Чи часто приїжджають гості? Чи потрібна окрема зона прийому, чи власникам подобається збирати всіх у спільній вітальні? Цього не визначити за фотографією фасаду або національністю власника.

Якщо людині потрібен маджліс — окремий простір для прийому гостей, — варто зробити його повноцінною частиною будинку. Продумати зв’язок із входом і гостьовим санвузлом, визначити ступінь відокремлення від сімейних кімнат. Але автоматично додавати формальну вітальню лише тому, що «на віллі так заведено», я б не став. Можливо, родина користуватиметься нею кілька разів на рік, а головне повсякденне місце виявиться менш зручним.

Можлива й протилежна ситуація. На красивому плані все відкрили й об’єднали, а в житті власники хочуть іноді приймати людей, не змінюючи домашнього розпорядку інших. Відкрите планування тут не розв’язує завдання. Воно перекладає необхідність розділення на людей, яким потім доводиться домовлятися про кожне переміщення.

Тому я люблю дивитися на план як на кілька історій, що відбуваються одночасно. Хтось відпочиває, хтось зустрічає гостей, хтось іде на кухню. Якщо ці дії можуть існувати поруч без постійних незручностей, будинок уже починає працювати. Тоді стає зрозуміліше, де потрібні двері, де досить повороту стіни, а де можна дозволити собі цілком відкритий об’єм.

Велика вітальня має залишатися житловою

На віллі легко захопитися головним простором. Висока стеля, довге скління, великі меблі — усе це може бути дуже виразним. Але я завжди повертаюся до масштабу людини, яка сяде там увечері.

Їй не обов’язково почуватися відвідувачем власного готельного вестибюля.

Мені подобається, коли всередині великого об’єму є зрозуміле місце для розмови. Можна сісти поряд, поставити чашку, пересісти до вікна, не втративши зв’язку з іншими. Іноді потрібна одна зібрана група меблів. Іноді — дві різні зони, наприклад спільна й більш усамітнена. Їхня кількість має випливати з життя будинку, а не з бажання заповнити план симетричними диванами.

У проєкті інтер’єру MD4H у Дубаї можна побачити близьке нам поєднання бетону, дерева й рослин. Мені цікава сама можливість працювати з великими площинами й водночас залишати в просторі м’якість. Допомагають співвідношення матеріалів, масштабу меблів і світла. Додавати для цього декоративний елемент на кожну стіну зовсім не обов’язково.

Кухня, зберігання й кімнати, які рідко потрапляють на обкладинку

Є частина будинку, про яку легко забути, поки всі обговорюють головний ракурс вітальні. Де лежатимуть речі після повернення з вулиці? Куди прибрати покупки? Де перуть і сушать одяг? Де стоїть техніка, якою постійно користуються, але не хочуть бачити з їдальні?

Для мене ці питання безпосередньо пов’язані з тим, наскільки спокійним вийде інтер’єр. Якщо речам не дали місця, вони все одно з’являться в кімнатах. Просто вже випадково. А потім власник думатиме, що він недостатньо акуратна людина, хоча частину проблеми заклали ще в проєкті.

Окрема робоча кухня може бути дуже розумним рішенням, якщо відповідає звичкам родини. Але я б не вдавав, що основна кухня після цього має стати музейним експонатом. На ній можна готувати каву, нарізати фрукти, розмовляти, поки хтось займається їжею. Добре, коли вона зберігає людське призначення, навіть якщо основне приготування відбувається в іншому приміщенні.

Із зберіганням схожа історія. Велика кількість шаф сама по собі не гарантує зручності. Іноді корисніше змінити місце однієї комори, ніж додати ще кілька метрів фасадів. Для мене важливо, щоб повсякденні дії складалися природно: приїхав, поклав потрібне, пішов далі. Людина не повинна щоразу обходити весь будинок заради простої речі.

Як матеріали виглядають у справжньому світлі

В інтер’єрах вілл мені близькі натуральні землисті відтінки, дерево, камінь, бетонні та інші мінеральні поверхні. Подобається, коли матеріал має глибину, але не вимагає постійної уваги до себе. Тому я часто придивляюся до матових і фактурних рішень.

Водночас той самий камінь може зовсім по-різному виглядати на маленькому зразку й на великій площині біля вікна. Полірування, малюнок, напрямок світла, відбиття сусідніх предметів змінюють враження. У Дубаї, де сонячне світло потрібно враховувати дуже уважно, я б особливо не покладався лише на картинку з каталогу. Зразки варто побачити в умовах конкретного будинку й разом із рештою палітри.

Темний матеріал також не обов’язково робить увесь інтер’єр похмурим. Він може надати глибини ніші, підкреслити об’єм або зібрати спокійну приватну кімнату. Але просто вибрати все найтемніше й сподіватися, що з’явиться характер, недостатньо. Потрібно розуміти, які поверхні буде видно, де залишиться м’яке світло та як людина користуватиметься кімнатою ввечері.

Я б також заздалегідь обговорив ставлення власника до догляду й слідів використання. Натуральний матеріал не зобов’язаний подобатися всім. Якщо кожна маленька відмітина дратуватиме, краще поговорити про це до замовлення великої кількості каменю чи дерева. Інтер’єр має відповідати людині, яка в ньому житиме, а не тільки смакам автора.

Де закінчується вітальня й починається сад

Зв’язок із ділянкою для мене особливо важливий. Іноді вся кімната змінюється завдяки продуманому продовженню за склом: терасі, стіні, групі рослин, місцю для сидіння. Погляд іде далі, а інтер’єр отримує ще один шар, навіть коли двері зачинені.

Але я б не плутав візуальний зв’язок із вимогою завжди тримати будинок відкритим. Використання тераси залежить від погоди, часу доби й конкретних умов. Гарний вид має залишатися гарним і з закритої кімнати, що нормально працює. Тому розташування меблів, штор і дверей варто обговорювати разом, а не передавати різним етапам, які потім випадково зустрінуться на об’єкті.

Коли ми працюємо з інтер’єром уже збудованої вілли, її вікна, рівні та конструкція стають вихідними умовами. Іноді можна запропонувати зміни, проте їхня можливість і погодження потребують окремого розгляду. Мені цікаво знайти сильну ідею саме для цього будинку: побачити, які особливості підтримати, а які обмеження перетворити на осмислену частину композиції.

Навіщо такому проєкту автор

Усе перелічене можна спробувати зібрати окремо: замовити кухню, знайти красиві меблі, вибрати камінь, запросити фахівця зі світла. Кожен учасник цілком може добре зробити свою частину. Питання в тому, хто бачитиме будинок цілком і помічатиме, коли добрі окремі рішення починають заважати одне одному.

Саме цю цілісність я вважаю важливою в індивідуальному дизайні інтер’єру. У певний момент потрібно відмовитися від привабливого предмета, бо він руйнує масштаб кімнати. Десь — залишити порожню стіну. Десь — приділити більше уваги непомітному вузлу, який щодня буде перед очима. Без загального задуму такі рішення легко сприймаються як необов’язкові.

Мені хочеться, щоб вілла в Дубаї подобалася власнику після того, як перші гості вже оглянули будинок і пішли. Коли можна спокійно залишитися самому, пройти до своєї кімнати або сісти біля вікна. Якщо в цей момент будинок відчувається своїм, більша частина роботи зроблена правильно. А наскільки він вразив сторонніх — уже друге питання.

 
Next
Next

Бруталістичний будинок із панорамними вікнами: бетон, світло й приватність