Вислів «використати кожен квадратний метр» здається мені трохи небезпечним. Особливо коли йдеться про квартиру. Якщо розуміти його буквально, можна змусити людину жити всередині дуже раціонально заповненого об’єму: шафа тут, додаткова функція там, іще одна полиця над головою. Усе використано. Тільки перебувати в цьому чомусь не дуже приємно.
Мені ближче інше питання: що саме ця квартира має дати своєму власнику? Можливість жити одному у відкритому просторі? Нормальне життя родині з різним розпорядком? Місце для роботи? Приватну спальню, з якої не потрібно виходити просто до спільної кухні? Відповіді впливають на інтер’єр значно сильніше, ніж назва обраного каменю.
Ми працюємо з дизайном квартир у Києві, і я не пов’язую цікавий проєкт лише з великою площею. У нашому портфоліо є, наприклад, інтер’єр квартири IM5H площею 53 м². Для мене невеликий об’єм — повноцінне архітектурне завдання. Він просто швидше показує, які рішення справді потрібні, а які з’явилися за звичкою.
Спочатку зрозуміти, що ви купуєте разом із планом
Квартира на плані й квартира в житті можуть справляти доволі різне враження. На зображенні все чисто: стіни, вікна, кілька умовних прямокутників меблів. А людина бачитиме простір із висоти своїх очей, рухатиметься через дверні прорізи, відчинятиме шафи, підходитиме до вікна. Саме ці дії перетворюють набір метрів на житло.
Тому я б не поспішав оцінювати квартиру лише за кількістю кімнат. Припустімо, в одному варіанті більше окремих приміщень, проте головний простір виходить темним і незручним. В іншому кімнат менше, зате спільна зона має гарні пропорції й нею можна нормально користуватися. Який варіант кращий, залежить від родини. Автоматично обирати більше дверей — надто простий спосіб ухвалити важливе рішення.
Також потрібно розібратися з існуючою геометрією. Де проходять конструкції та комунікації, яка справжня висота, що відбувається з вікнами, чи є обмеження щодо змін? Дещо можна переробити, інше стає частиною вихідного завдання. Я волію дізнатися про це до того, як ми емоційно прив’язалися до варіанта, який потім неможливо здійснити.
Перше враження починається зі входу
Мені подобається, коли вже від входу видно, що квартира має власну композицію. Погляд може пройти далі, зупинитися на матеріалі, побачити світло зі спільної кімнати. Для цього не обов’язково відкривати все приміщення. Акуратно обмежений вид іноді дає значно більше, ніж пряма лінія від вхідних дверей до ліжка.
Передпокій водночас залишається дуже практичним місцем. Тут знімають взуття, залишають верхній одяг, ставлять сумку. Ці дії потрібно поважати. Якщо заради красивої картинки прибрати будь-яку можливість присісти, а для зберігання залишити тільки ефектну нішу, питання повернеться після ремонту, зазвичай у вигляді випадкових меблів.
Я б намагався зробити так, щоб необхідні речі підтримували архітектуру. Шафа може сформувати стіну передпокою, лавка — позначити її нижню частину, невеликий поворот — закрити приватну кімнату від прямого погляду. Корисні елементи одночасно працюють на загальний вигляд. Їх не доводиться додавати поверх уже завершеного інтер’єру.
А ось робити довгий коридор лише заради красивої перспективи я не бачу сенсу. Перспектива добра, коли виникає з нормального планування. Якщо заради неї людина щодня проходить зайву відстань між пов’язаними кімнатами, краса починає вимагати досить дивного обслуговування.
Які кімнати справді потрібні
Тут я запропонував би тимчасово забути назви приміщень і описати свій день. Коли ви вдома, де працюєте, що робите ввечері, як часто залишаються гості? Іноді виявляється, що кімната з гордою назвою «кабінет» потрібна кілька годин на тиждень, а щоденна вітальня через неї стала незручною. В іншій родині все навпаки: без окремого робочого місця нормальне життя не складається взагалі.
Мені не подобається універсальна вимога відкрити кухню у вітальню. Я люблю відкриті простори, але розумію, що приготування їжі, розмови й робота не завжди добре співіснують в одному об’ємі. Якщо людина постійно розмовляє телефоном, а поряд готують, красиве розставлення меблів не вирішить питання. Можливо, краще зберегти додаткові двері або передбачити можливість відокремлення.
Те саме стосується спальні. Вона може бути невеликою, стриманою й дуже зручною. Не обов’язково намагатися поставити в ній усі предмети, які колись зустрічалися у спальнях на картинках. Проте шлях до одягу, доступ до ліжка й ступінь приватності потрібно продумати. Маленька кімната не повинна перетворювати кожну дію на обхід перешкоди.
А гостьова? Якщо родичі приїжджають надовго, їй, можливо, справді потрібне власне приміщення. Якщо хтось залишається раз на рік, варто порівняти інші варіанти. Я не пропоную всім жити за однією схемою. Хочеться, щоб рішення відповідало реальній частоті використання, а не формальному набору кімнат «як у всіх».
Зберігання має звільняти простір
Вбудовані шафи допомагають зібрати квартиру, але лише коли зрозуміле їхнє завдання. Величезна шафа, в якій незручно тримати потрібні речі, займає місце не делікатніше за звичайні меблі. До вибору фасадів варто чесно поговорити про вміст: одяг, валізи, побутову техніку, книжки, запаси, речі для хобі.
Я не бачу сенсу малювати мінімалістичний інтер’єр для уявної людини, яка має одну сорочку й більше нічого.
Водночас наявність речей не означає, що вся квартира повинна стати складом за красивими дверима. Щось розумно зберігати компактно, чомусь дати окреме місце, деякі предмети залишити на виду, бо вони справді дорогі власнику. Улюблена книжка чи річ з історією може мати більше підстав бути в кімнаті, ніж куплений в останню мить «декор».
Гарне зберігання також дозволяє залишати вільні площини. Якщо великі речі враховані заздалегідь, можна зберегти частину стіни, спокійну ділянку підлоги, простір біля вікна. Саме цей результат для мене важливий. Шафи потрібні для зручного користування квартирою, а не виконання норми місць зберігання на квадратний метр.
Матеріали й масштаб невеликої квартири
У невеликому просторі кожен матеріал опиняється ближче до людини. Ти бачиш край стільниці, з’єднання дерева зі стіною, ритм дверей. Тут складно сховати невдале рішення за великою відстанню. Тому я віддаю перевагу обмеженій, добре узгодженій палітрі, де є місце фактурі й глибині.
Бетонна або мінеральна поверхня може надати інтер’єру характеру, дерево — іншого відчуття в місцях дотику, тканина — м’якості. Але бажання використати матеріал не означає, що ним потрібно вкрити всі стіни. Якщо одночасно додати активний камінь, виразну деревину, складну штукатурку та ще кілька контрастів, квартира може виявитися надто насиченою для свого об’єму.
Із темними відтінками теж варто працювати свідомо. Мені вони подобаються, і я не вважаю маленьку площу забороною на темний інтер’єр. Важливо побачити, де виникає глибина, як працюють сусідні поверхні й що відбувається зі світлом. Одна темна площина може зібрати кімнату краще за безліч світлих деталей, ніяк не пов’язаних між собою.
Водночас недоліки планування не виправити одним оздобленням. Дорогий камінь на незручно розташованій кухні залишиться дорогим каменем на незручно розташованій кухні. Найрозумніше вкладення в інтер’єр іноді полягає в уважному перегляді кількох головних елементів, поки заради цього ще не потрібно нічого ламати.
Що я зберіг би в ідеї за обмеженого бюджету
Спочатку я визначив би, завдяки чому взагалі тримається проєкт. Можливо, це пропорції спільної кімнати, одна протяжна дерев’яна площина й характер світла. Тоді не обов’язково робити дорогими всі інші поверхні. Їм достатньо якісно підтримати обране рішення.
Проблема виникає, коли починають потроху змінювати все: інший відтінок дерева, трохи активніший камінь, помітніші ручки, випадковий світильник. Кожна заміна здається невеликою, а разом початкового інтер’єру вже немає. Для мене корисніше відкрито обговорити обмеження й визначити, що справді важливо зберегти, а чому можна знайти простіше рішення.
Меблі на замовлення також потрібні не всюди. Якщо готовий предмет підходить за розміром, зручністю й характером, я не бачу причини замінювати його індивідуальним лише заради слова «індивідуальний». Значно суттєвіше приділити увагу місцям, де меблі утворюють архітектуру: довгій стіні зберігання, кухонному об’єму, складному примиканню біля прорізу.
Я б також не поспішав купувати все одразу, поки не зрозумілий увесь проєкт. Особливо великі предмети. Дуже прикро потім підпорядковувати нормальне планування дивану, який уже придбали за хорошою ціною, але який не підходить кімнаті. Знижка закінчилася, а диван залишився.
Квартира має стати вашою
У дизайні квартири мене цікавить момент, коли окремі рішення починають працювати разом. Від входу видно потрібний фрагмент кімнати, речі мають своє місце, спальня достатньо приватна, матеріали не сперечаються. Можна додати власні книжки, звички, повсякденні сліди — й інтер’єр від цього не розпадається.
Тому добрий проєкт квартири в Києві для мене не визначається кількістю дорогих назв у специфікації. Важливіше, наскільки точно ми зрозуміли конкретну людину й існуючий простір. Коли це збігається, навіть невелика квартира стає дуже особистим місцем. Їй уже не потрібно доводити, що кожен її метр використаний до межі.